Як зрозуміти, що дитина гіперактивна?

Що таке гіперактивність у дітей? Коли гіперактивність — це тривожний сигнал? Що таке СДУГ та як його розпізнати? Чи можуть діти всидіти на місці? Коли варто звертатися до фахівця

Для дітей характерна активність і допитливість, їхній запас енергії може здивувати багатьох дорослих спортсменів. Однак і в цього запасу є своя межа, коли надмірна активність і непосидючість стають проблемою.

СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність) сьогодні діагностують у близько 18% дітей і 5% дорослих. Простіше кажучи, кожній п'ятій дитині в класі може знадобитися допомога фахівця. Тут ми спробуємо поділитися досвідом, як розпізнати гіперактивність у дитини, в яких випадках варто турбуватися та звертатися до фахівців.

Гіперактивність у дітей: прояви, причини та наслідки

Гіперактивністю називають поведінковий або неврологічний розлад, за якого дитина не може тривалий час концентрувати увагу на одному завданні, буквально не може всидіти на місці, проявляє занепокоєння, надмірну чи некеровану активність.

Навряд чи знайдуться хоча б одні батьки, які б не змогли схарактеризувати свою дитину як невгамовну, щонайменше в певний період життя. Ключова відмінність енергійних дітей від дітей із розладом гіперактивності — вимушена поведінка, дитина просто не може поводитися інакше, навіть якщо це заподіює дискомфорт їй самій.

Прояви та діагностика гіперактивності

Рухова невгамовність і хаотична активність. Гіперактивні діти фізично не можуть всидіти на місці, постійно шукаючи собі заняття. Простіше кажучи, дитина повзає, бігає, стрибає, лазить доступними поверхнями без видимих, артикульованих цілей або приводу, хаотично змінюючи один вид діяльності на інший.

Труднощі з концентрацією уваги, неуважність. Така дитина легко відвертається на найменші подразники, швидко втрачає інтерес, їй складно довести розпочате до кінця. Найвиразніше це проявляється під час активності, що вимагає зосередженості, посидючості та тривалої концентрації

Імпульсивність і непередбачуваність поведінки, висока чутливість до зовнішніх впливів. Сам характер ухвалення рішень (імпульс або гостра реакція на подразник) за такого розладу перешкоджає обмірковуванню, зважуванню, врахуванню обставин, наслідків, правил і норм. Підвищена чутливість до зовнішніх впливів може викликати дратівливість або навіть агресивність.

Виходячи із симптомів і проявів, гіперактивність може створити для дитини масу проблем у школі, вдома, під час спілкування з однолітками. Нерідко такі поведінкові проблеми доповнюються неврологічними порушеннями, тремором, блювотою, порушеннями сну, підвищеною стомлюваністю, порушеннями мовлення, певною незграбністю.

Для діагностики гіперактивності фахівці застосовують:

• Клінічні критерії DSM-V — якщо щонайменше 6 пунктів із докладного переліку спостерігаються в дитини протягом не менш як 6 місяців. 
• Психологічне тестування допомагає точніше визначити стан малюка, спираючись на проходження ним спеціальних тестів (наприклад, тест Струпа, шкала Векслера, Вісконсинський тест тощо). Крім цього фахівець аналізує робочі зошити дитини, рукоділля, оцінює характер і швидкість виконання завдань.
• Електроенцефалографія (ЕЕГ) під час виконання інтелектуальних вправ дає змогу відзначити активність різних відділів мозку, виявити ритми, які переважають. Згодом ці результати можна порівняти з віковими нормами. 

Що потрібно знати батькам?

Багато батьків списують гіперактивність дитини на вік або зумовлюють особистісними особливостями, сподіваються, що малюк зможе сам перерости цей етап. На жаль, не всі діти можуть безболісно подолати такий розлад, частина зберігає ознаки гіперактивності навіть у дорослому віці. За цей час дитина вже може отримати купу проблем у школі, під час спілкування з однолітками.

Це важливо знати! 

Регулярне відвідування педіатра або дитячого психолога дадуть змогу попередити безліч проблем, на ранніх етапах виявити ознаки розладів. Саме час тут є найціннішим ресурсом. Чим раніше надано допомогу, тим ефективніше малюк зможе впоратися з гіперактивністю.

Сьогодні лікарі та вчені виділяють кілька теорій виникнення розладу гіперактивності, найпоширеніша — порушення метаболізму нейромедіаторів. Серед причин є відразу кілька груп: генетичні, біологічні, психосоціальні та токсичні. Синдром гіперактивності диференціюють із неврологічними патологіями, тривожними розладами, астенічними синдромами, побічними ефектами медичних препаратів, РАС тощо.

На практиці це означає, що той, хто не є фахівцем, легко може сплутати гіперактивність з іншими розладами зі схожими симптомами, та дати неправильні рекомендації. Якщо ви помічаєте в дитини труднощі з концентрацією, а також нездорову та надмірну активність, проблеми зі сном, тремор, рекомендуємо звернутися до фахівця.

Терапія не завжди передбачає використання медикаментів. Наприклад, одним із мінімальних, дуже консервативних кроків може бути особливий розклад, рекомендації щодо режиму дня, харчування та активності, особливі методики навчання. За підсумком дитина зможе не тільки впоратися з гіперактивністю, але й серйозно поліпшити результати навчання в школі, стати більш контактною та соціалізованою.
 

---